Виховні заходи

До роковин голодомору 1932 – 1933 рр.

Горить свіча, І випікає серце Її вогонь.
І серце скапує сльозами в пригорщі долонь...
Нема від серця сліду — Тільки світло —
Яскраве й тепле, наче подих свічки...
Горить свіча... А, може, то Душа?..

Душа не має минулого часу, віку — вона завжди була є й буде, молода і безсмертна.

Пролиті сльози за безвинно померлих — то найкоштовніший скарб, ними очищуються наші душі, наше серце.

Через біль і сльозу ми по-іншому сприймаємо жах голодомору, біль іншої людини.

У куточку «Скорботи» горить Свіча Пам'яті (учнівський малю­нок, біля якого вінок з колосків і чорної стрічки).Книжкова вистав­ка.

Вступне слово. Укра­їна. Благодатна земля. Родючі чор­ноземи (складають 25 % усіх сві­тових чорноземів). Щедра приро­да і давня хліборобська традиція. На початку XX ст. Україну вва­жали житницею Європи. Близько 90 % експорту пшениці з Росій­ської імперії припадало на Украї­ну. На багатих чорноземах України вмирали. Голод в 1932—1933 рр. не був спричинений неврожаєм чи засухою. Хліб в Україні був. Радян­ський уряд масово продає збіжжя за кордон. В Україні на повну по­тужність працюють спиртозаводи, які переробляють дорогоцінний хліб на горілку. Вона теж йде на експорт. Мало знайдеться не тіль­ки в історії України, айв історії світу таких жахливих трагедій, як голодомор 1932—1933 рр.

Голод — це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здо­рової народної моралі, втрата ідеа­лів, занепад культури, рідної мови, традицій. Сталінський режим ви­рішив голодом поставити україн­ський народ на коліна.

Аналоги таких подій в історії знайти складно, адже методом масового знищення людей було обрано голод.

Український голодомор 1932 – 1933рр. визнаний злочином проти людства. У 1988 році комісія конгресу США, а потім міжнародна комісія визнали український народ актом геноциду. Геноци́д (од грец. γένος — род, плем'я та лат. caedo — убиваю) — цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами.

Перша учениця. З кінця 20-х рр., коли почали вимальовуватися контури тоталітарного режиму Й. Сталіна, українське питання набуло принципового значення. Колективізація мала загнати укра­їнське селянство під тотальний контроль влади. Вона була зброєю соціального знищення, яка фактич­но ліквідувала селянський вироб­ничий сектор, знищивши 352 тис. кращих одноосібних селянських господарств, оголошених зневаж­ливо куркульськими. Якщо вда­тися до статистики, то із загальної чисельності сільського населення України загинуло близько 5 млн.

Учені з кінця 80-х рр. XX ст. називають кількість жертв голодо­мору від 3 до 12 млн.

Друга учениця. Досліджуючи статистичні дані щодо смертнос­ті від голодомору, дослідники дійшли ви­сновку, що найбільше постраждали від голодомору Ки­ївська, Харківська та Полтавська області, де смертність 1933 р. пе­ревищувала смертність 1927 р. у 12—14 разів. У Вінницькій, Одеській та Дніпропетровській областях смертність 1933 р. пере­вищувала рівень смертності 1927 року у 8—9 разів. Менше по­страждали Донецька та Чернігів­ська області, але і в цих областях смертність 1933 р. перевищувала смертність 1927 р. в 5—6 разів. Отже, дані про масштаби смерт­ності в Україні 1933 р. дають всі підстави стверджувати, що голо­домор 1932—1933 рр. був геноци­дом українського народу.

Третя учениця. Говорячи про втрати, які понесла Україна в роки голодомору, не можна не сказати про режим «чорних дощок», який було введено в Україні 18 листопа­да 1932 р. Згідно зі статистичними даними, на «чорні дошки» занесе­но колгоспи 82 районів України, тобто майже чверті адміністратив­них районів із населенням 5 млн. людей.

Учитель. Що ж означало зане­сення того чи іншого колгоспу на «чорну дошку»?

Третя учениця.

По-перше, господарства, зане­сені на «чорні дошки», оточували збройними загонами, щоб люди не могли залишити село.

По-друге, з колгоспів вивози­ли всі продовольчі та насіннєві запаси.

По-третє, заборонено було торгівлю та вивезення будь-яких товарів.

Отже, занесення населеного пункту або території на «чорні до­шки» ставало рівнозначним смерт­ному вироку.

Четверта учениця. Ще одним чинником, який спричинив нечуваний рівень смертності в 1932— 1933 рр., була заборона виїзду за межі України.

У січні 1933 р. селянам було заборонено виїзд із території України по хліб на інші території Радянського Союзу. Українським селянам не продавали квитків на залізничний транспорт, тих, хто встиг виїхати, заарештовували і повертали назад.

Отже, фактично всю Украї­ну було занесено на «чорну до­шку». Тільки за перші місяці дії цієї заборони заарештовано майже 220 тис. селян, із них майже 186 тис. силою повернули в села, де вони помирали від голоду. Слід зазначити, що ніде в СРСР таких заходів не вживали.

Непрямі демографічні втрати го­стро відчуваються в Україні донині.

Перша учениця. Про страшні муки українського народу писали не багато. Свідчили, згадували, писали переважно за кордоном. Зовнішній світ не знав нічого. У США кореспондентові «Нью-Йорк», що в приватному колі багато розповідав про мільйони смертей, проте нічого не опублі­кував, дано Пулітцерівську пре­мію. І зараз у США поставлено питання про позбавлення його цієї найпрестижнішої журналістської винагороди — випадок безпреце­дентний.

Друга учениця. До теми голо­домору письменники української діаспори зверталися неодноразово. У своєму романі «Жовтий князь» Василь Барка реально відтворив події голодомору 1933 р., оскільки бачив голод на власні очі, багато чув про нього від інших. У 1933 р. він їздив до брата на Полтавщину і був вражений страшною трагедією селянства. На Кубані, де жив тоді письменник із сім'єю, також був голод. Переживши поневіряння, напівголодне існування, йому вдалося розкрити читачеві безод­ню людського горя й відчаю, ре­алістично відтворити страхітливу хроніку страждань українського народу.

Третя учениця. Роман Уласа Самчука «Марія», написаний страшного 1933 р., — твір вели­кої життєвої й художньої прав­ди. Його посвята: «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—1933» зву­чатиме вічно як прокляття тим, хто довів мільйони людей до го­лодної смерті.

Останні хвилини життя Ма­рії — це й останні рядки пові­сті. «Ніч. Без початку і кінця ніч. Ніч вічності... Холонуть засохлі вуста... Западають гру­ди... З напруженням рветься останній нерв... Серце робить останній удар».

Четверта учениця.

Про голодомор писали не лише в прозі, а й у віршах.

... Де поділась усмішка весела

І купальні вогнища дівчат?

Де поділись українські села

І садки вишневі коло хат?

Щезло все ... і всюди на руїні

Бенкетують п'яні вороги.

Українці ж мруть на Україні,

На Байкалі, в холоді тайги...

Ні — ми ще повстанемо, як хмара,

Ні — ми ще ударимо, як грім!

І коли за все приходить кара,

То якої ж кари треба їм?

(Дмитро Чуб, 1933 р.)

П'ята учениця.

... І от приходить тридцять

Третій рік,

Його проклятим

називають люди.

В коморах, клунях, кожен

Кут, засік,

Мітла червона вимела усюди.

В колгосп погнали коні та воли,

Вози, плуги і борони забрали,

Одних людей на північ повезли,

А інших смерть голодна доконала...

(А. Легіт «Пекло земне»)

Учитель. Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати,свідчити,переконувати. (Учні читають свідчення очевидців). 

1. Учень. ” У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона некричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…” 

Микола Піскун, 1926 р. н., смт.Сиваське, Херсонська область. 

2. Учень. ”Когда мне было 12 лет, осудили за колоски меня маленького на 5 лет к тяжелым работам. Мама пухла вместе с сестрой и умерла на моих глазах. Одно спасенье: мыши наносили в норки запасы, землей обворачивали их в круглих кучках, а мы уже ее раздалбывали зимой и забирали эти запасы”. 

Петро Оливка, 1921 р.н., смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область. 

3.Учень. Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати”. 

Іван Приступній, 1916 р.н. с.Єгорівка, Одеська область. 

4.Учень. А мені згадався 1933-й ”То ж таки був геноцид! Пів – Сухої виморено голодом за одну весну. Сім'я Булата – коваля, де діти старші поїли менших… А ті мої товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи виявили в математиці, - сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. А торгсини, Галещинська біофабрика окороки відправляє на експорт… Ні, то довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання…” 

Письменник Олесь Гончар, 1918 р.н., щоденники, запис від 23.08.1980р. 

Учитель. Зі словами «Про кожну усміш­ку, що згасла передчасно, ми пам'ятаємо» (учні запалюють свічу пам’яті .)

П'ята учениця (зачитує ури­вок Катерини Мотрич)

Заключне слово вчителя. Зга­даймо в наших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час ве­ликого голодомору. Вірю, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом'янути тих, хто загинув від голодної смерті. Хай пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Вічна пам'ять замореним голодом!

Молитва за убієнних голодом

Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко. Крихітку хліб­ця». Хто водить за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського і роз­пинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий же це мільйоноголосий стогін у мене? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів...

І знову вони йдуть щодня, що­години, щоночі, мільйони тіней, мільйони очей, прошкують небес­ним Чумацьким Шляхом і повер­тають до мого серця...

...здіймаю руки до місяця, схо­жого на вогник воскової поминаль­ної свічі, закликаю землю, на якій дотлівають свічі людського життя. Мільйони погаслих свічок... «Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих! Саде! Сотвори диво! Плоду дай помираючим! Місяцю! Сили дай помираючим! Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай не в липні, а у весняну пору дай!

Господи! Вседержителю наш! Чи ж ти осліп від горя і людських гріхів!

Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у яко­го дика саранча забрала до зер­нини! Ти ж умів двома рибинами і п'ятьма хлібинами нагодувати п'ять тисяч. Сотвори диво — на­годуй! Порятуй!

Богородице! Матір наша не­бесна! Свята Покрово, покрови­телько люду святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залиши­ли мою землю і народ мій?.. Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні? Роде наш небесний! Народе Божий неоплаканий!.. Прости, народе Божий! Прости цю про­кляту землю, цей милий рай, на якому оселився диявол. Усіх нас, грішних, прости, що мов­чали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не світили, обідів за тебе не ро­били.

І ми покарані за безпам'ятство. І до нас озвалося лихо. Нагодо­вано і нас смертоносним плодом, горить і над нами лиховісна не­погасна свіча. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне вам, Душі убієнні!

Господи, страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди й по­гибель від землі й народу сущо­го відведи. Нині, прісно і на віки вічні відведи! Амінь.»

Виховний захід присвячений дню боротьби зі

СНІДом

Тема:  СНІД – смертельна загроза людству. Знати, щоб жити !!!

Мета: - Ознайомити учнів з поняттями СНІД і ВІЛ та їх ознаками,

-         сприяти усвідомленню учнями небезпеки, пов’язаної із поширенням СНІД на планеті,

-         виховувати почуття відповідальності за власну поведінку та ведення здорового способу життя.

            - виховувати почуття цінності людського життя;

            - навчати  толерантному ставленню  до людей, які живуть з ВІЛ;

            - розвивати навички публічних виступів;

            - сприяти формуванню творчого ставлення до виконуваної роботи.        

Оформлення: Презентація на тему: «СНІД – смертельна загроза людству. Знати щоб жити!!!», Малюнки учнів, Відеофільм «Знати щоб жити!!!».

Підготовка до виховної роботи: анкетування учнів 8-11 класів.

Хід заходу

Звучить спокійна мелодія

                  Этот сказ мы о СПИДе сейчас поведем,         

                   Вам в стихах и картинках расскажем о нём.

                   Вы узнаете всё, об этой беде.

                   СПИД не спит!!! СПИД спешит!!!

                   Он вокруг, он везде!!!

                            Мир боялся холеры, боялся чумы,

                            Черной оспы, проказы и прочей беды…

                            Чумой ХХ века считается СПИД.

                            И понятно без слов, что природа нам мстит.

                   Мы забыли о боге, о любви, о добре,

                   Мы увязли в пороках, погрязли в грехе.

                                                                                                (Л.Сагайда)

         Ровеснику, прокинься,  не дрімай!!! Прожени байдужість. Поглянь, що твориться в державі. СНІД переходить усі кордони. Захоплює у свої жорстокі тенета дедалі більше людей! Це сором! Це ганьба! Ганьба нашому нерозумінню, нашій байдужості.

        Багато хто з вас скаже: «Ну скільки можна про одне й те саме!? Тимпаче, що нас це не стосується. Ми ведемо порядне життя: не п’ємо, не куримо, не вживаємо наркотиків. Ми нормальні люди!»

            «Нехай десь помирають мільйони. Сотнею більше, сотнею менше – великої різниці нема. Тим більше, що зараз в Україні є проблеми серйозніші ніж СНІД.»

Але ж задумайтесь!!! Це захворювання,  яке  може вплинути на життя кожного з нас!

Звучить "Бухенвальдскій набат"

Люди мира на минуту встаньте!

Слушайте! Гудит со всех сторон -

Это раздается по планете

Жертв СПИДа похоронный звон.

Слышите тяжелые раскаты?

Это не гроза, не ураган -

Это люди ужасом объяты,

О спасении взывают к нам!

СНІД — синдром набутого імунодефіциту — це остання стадія інфекційної хвороби, що має назву ВІЛ-інфекція. Збудником хво­роби є вірус імунодефіциту людини (скорочено ВІЛ), який уражає клітини крові, так звані СД4-лімфоцити, що забезпечують гомео­стаз організму людини й захищають його від інфекційних захворю­вань, розвитку злоякісних пухлин та інших уражень. Унаслідок дії ВІЛ відбувається глибоке ушкодження імунної системи, і людина стає беззахисною перед збудниками різних інфекцій. Хвороба роз­вивається повільно, протягом 8-12 років і закінчується клінічною картиною, яку назвали СНІДом. До цього часу СНІД залишається невиліковною хворобою. Збудник ВІЛ-інфекції належить до групи ретровірусів. Генетична інформація вірусу закодована в його РНК.

Учні проглядають відео ролик про інфікування лейкоцитів вірусом

Статистика

•     Сьогодні в світі близько 40 млн. людей  заражені ВІЛ.

•     Від СНІДу померло близько 25 млн. людей.

•     Кожної хвилини в світі близько 8 людей інфікуються ВІЛ .

•     65%  ВІЛ – інфікованих молоді люди віком від 14- до 28 років.

В Україні:

На 1 квітня 2010р.  в Україні  офіційно зареєстровано:

•         ВІЛ-інфікованих -146,549  людей,  з них діти - 21,938.

•         Хворих на СНІД  - 28,009 человік.

•         Всего померло від  СНІДу -  15,866 чел.

Шляхи інфікування

Вирус СПИДа проникает в кровь,

Сперму, пот, слюну и слёзы.

И младенец с материнским молоком

Вирус СПИДа поглощает тоже.

ВІЛ-інфікована людина — це носій вірусу, здатний заражати здорову особу. Зараження відбувається, коли вірус із організму ВІЛ-інфікованого разом із кров'ю, спермою або з груд­ним молоком матері потрапляє в кров здорової людини чи дитини.

Вірус передається:

•   під час статевих стосунків з ВІЛ-інфікованою особою, коли че­рез слизову оболонку статевих органів вірус проникає в організм стате­вого партнера;

•   через кров, насамперед через спільні шприци та голки в разі внутрішньовенного введення наркотичних речовин:

Давайте послухаємо лист – розповідь людини, яка вживає наркотичні речовини.

Лист людини, яка вживає наркотики

«Тяжело описать весь этот ад, через который я прошел. А вдруг кого-то это напугает и остановит. Я в первый раз выпил в 14 лет. Причем здесь выпивка? А это всё звенья одной цепи. Жили мы когда-то в Средней Азии, которая уже говорит сама за себя: именно там я в первый раз покурил анашу. Мне, как и сот­ням, тысячам других, было просто интересно: а как это будет, ка­кие ощущения? Наркоман ощущает действительный кайф только один раз, первый. Губит, как правило, то, что после первого укола не бывает ломки и мысль о том, что я не такой, у меня не будет при­выкания! В любой момент могу бросить. Потом нужен второй укол. Но первоначального ощущения уже нет. Чтобы достичь его, дозу надо увеличить. Говорят, наркоман ради дозы пойдет на преступ­ление. А как же иначе? Ведь ты в этот момент умираешь. У тебя выворачиваются суставы, тело корчится в судорогах. И все-таки самое страшное — даже не дикие физические мучения, а то, что ты превращаешься в зомби, в безвластного раба своего порока. Когда я куда-то ехал, я всегда запасался наркотиками, так как круг моих жизненных интересов сводился к трем вещам: мак — шприц — игла. Деградация полная. Сейчас становится все больше тех, кто оказался в щупальцах этого жуткого спрута — наркомании, в итоге многие из них заболевают СПИДом».

•   Через за­бруднений кров'ю, нестерильний медичний інструмент;

•   дитині від ВІЛ-інфікованої матері — інфікування відбувається під час вагітності, пологів чи годування грудним молоком.

Сменяется ночь сияющим днем.

Дрожит полоска рассвета.

Но солнце светит в окошке моем

Кроваво-красного цвета.

Я с первых дней привыкаю жить

С диагнозом всех суровей,

За каждый день мне судьба платит

Жестокой ценою крови.

Ее назначил не враг, не палач,

А самый близкий на свете...

Гремучей змеею СПИДа игла

Вонзилась в матери сердце.

Я вижу образ ее сквозь ночь,

В слезах узнаю улыбку

И слышу голос: «Прости меня, дочь,

За страшную ошибку».

И я повторяю на всех языках:

«Тревога, проснитесь, люди!

Спасенье планеты в наших руках,

Другого шанса не будет».

·        Не виключена можливість ураження ВІЛ у разі порушення правил

гігієни під час гоління, манікюру, татуювання та деяких інших косметичних процедур, а також медичних маніпуляцій, які супроводжуються пошкодженням цілісності шкіри чи слизових оболонок з використанням нестерильних інструментів. Правильна і своєчасна обробка косметичного приладдя та стерилізація медич­ного інструментарію  забезпечують  безпеку їх застосування.

            Підступність ВІЛ-інфекції в тому, що після зараження людина може тривалий час не відчувати ознак хвороби, вважати себе здо­ровою і водночас заражати інших — насамперед своїх сексуальних партнерів та партнерів по голці. Період безсимптомного носійства може тривати 2 місяців – до 10 і більше років, після чого розвивається СНІД

СНІД не передається

•    Хоча ВІЛ уражає весь організм, до сьогодні не доведена можливість інфікування через піт, сечу, сльози, слину, оскільки кількість вірусних частинок у цих рідинах надзвичайно мала для зараження.

•    Хвороба не передається побутовим шляхом: через повітря підчас чхання, кашлю, спільного проживання, роботи в одному приміщенні, користування посудом. Не треба боятися подати руку обійняти інфіковану і хвору людину, не страшні також дружні поцілунки, якщо на губах відсутні виразки чи тріщинки.

•    Безпечним щодо зараження ВІЛ є спільне відвідання місць громадського користування — лазні, сауни, басейну, туалету. СНІДом не можна заразитись у громадському транспорті.

•    Передача ВІЛ через укуси комарів чи інших комах не доведена, бо коли комар жалить людину, він упорскує свою слину, де ві­русу практично немає. В організмі комахи вірус розмножувати­ся не здатний.

Способи визначення інфекції

•    У відповідь на проникнення вірусу в організмі людини через один-три місяці утворюються антитіла. Їх поява є свідченням ВІЛ-інфекції, а виявляються антитіла з допомогою досліджен­ня крові. Обстеження на СНІД проводяться в кабінетах довіри, де за бажанням це можна зробити анонімно.

•    Зразки донорської крові досліджуються комплексно на ВІЛ, віруси гепатитів В і С, сифіліс у діагностичних лабораторіях станцій переливання крові. Якщо в порції крові виявлено хоча б один із цих збудників, вона знищується.

. • Вагітні жінки дворазово обстежуються на ВІЛ за добровіль­ною згодою в жіночих консультаціях під час узяття на облік та оформлення на пологи.

• У лабораторіях діагностики СНІДу обласних (міських) центрів профілактики  СНІДу та санепідстанцій обстежують континген­ти людей, що належать до груп ризику: це особи, які вживають наркотики ін'єкційним шляхом, ведуть безладні статеві стосун­ки або мають статеві контакти з ВІЛ-інфікованими чи хворими на СНІД.

Усі відомості стосовно ВІЛ-інфікованої особи є конфіденційними.

Невідкладна медична допомога ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД надається в усіх лікувально-профілактичних закладах України.

 Перебіг хвороби

Перші симптоми хвороби спостерігаються в середньому через 1,5-3 місяці після інфікування. Це так звана гостра стадія  ВІЛ­-інфекції, і вона спостерігається не в усіх інфікованих. Для гострої стадії характерна тривала лихоманка, схуднення, нічне вспітніння, збільшення лімфатичних вузлів. Недуга триває два-три тиж­ні, і людина нібито одужує, проте вірус залишається в організмі й може інфікувати інших.

Період безсимптомного вірусоносійства триває від кількох міся­ців до багатьох років. Протягом усього цього часу ВІЛ-інфікована особа почувається здоровою. Проте врешті вірус долає імунний захист і знижує опірність організму. Як наслідок розвиваєть­ся СНІД, який проявляється інфекційними хворобами, найчастіше це тривалі запалення легень (пневмонії), туберкульоз, вірусні хвороби (оперізуючий лишай, герпес, цитомегаловірусна інфекція), у деяких хворих розвиваються пухлини  шкіри ( Саркома Капоші) чи ураження нервової системи.

Хвороба триває кілька років, людина виснажується і гине.

Чи можна вберегти себе від СНІДу?

На сьогодні ВІЛ-інфекція не має радикальних засобів лікування, тому головною зброєю в боротьбі з поширенням вірусу є попередження нових випадків інфікування. У зв'язку з цим необхідне:

•    приймати правильні щодо свого здоров'я рішення, намагатися протистояти таким факторам ризику, як потреба експеримен­тувати, самостверджуватися під тиском з боку однолітків та наркодільців;

•    уникати випадкових статевих контактів, бо чим більше сексуальних партнерів, тим вищим є ризик інфікування. Застосу­вання презервативів значно знижує можливість інфікування  партнера не тільки ВІЛ, але й збудниками венеричних захворювань, вірусних гепатитів.

•    За даними статистики, 30-50 % осіб, які вживають наркотики ін'єкційним шляхом, інфіковані ВІЛ, отож, вірогідність інфікування над­звичайно висока;

•    пам'ятати, що венеричні хвороби спричиняють поширення ВІЛ, а тому їх потрібно терміново лікувати;

•    важливо знати, що вагітні ВІЛ-інфіковані жінки можуть запо­бігти народженню хворої на ВІЛ-інфекцію дитини, якщо вони якнайраніше звернуться в жіночу консультацію для проведен­ня профілактичного лікування.

Відомі люди які померли від СНІДу

•    Офра Хаза (1958-2000). Певица, исполняв­шая восточные песни и работавшая с Полой Аб-дул, Лу Ридом, Игги Попом и другими. Она умерла 23 февраля 2000 года от СПИДа в возрас­те 42 лет.

•    Артур Эш (1943-1993). Олимпийский чемпи­он по теннису Артур Эш родился в 1943 году в Ричмонде (США). Его мать умерла, когда ему исполнилось лишь 6 лет. Благодаря своим неза­урядным физическим данным, он смог впослед­ствии стать первой ракеткой мира. Эш выиграл открытый чемпионат США по теннису в 1968 го­ду, а в 1975 - Уимблдон. Умер он от СПИДа, ин­фицированный ВИЧ при переливании крови, не дожив 5 месяцев до своего 50-летия. Когда Нель­сон Мандела вышел из заключения, и его спро­сили, кого бы в Америке он хотел посетить пер­вым, он ответил, что Артура Эша.

•    Хорхе Донн (1947-1992). Солист балета Мо­риса Бежара. Танцевать начал рано. В 1963 году специально приехал в Брюссель, чтобы посту­пить в компанию Мориса Бежара и вскоре стал в ней ведущим танцовщиком. В 1979 году впервые исполнил «Балеро» - балет, изначально постав­ленный для женщины. В 1989 году был номи-нантом фонда Копех как один из лучших тан­цовщиков. Умер от СПИДа 30 ноября 1992 года в Лозанне. Многие хореографы посвятили ему свои работы.

•    Рудольф Нуриев (1938-1993). Великолепный танцовщик с мировым именем. Он добился, что­бы танцовщика считали не просто партнёром ба­лерины, а участником действия, способным соз­дать самостоятельный сценический образ.

•    Айзек Азимов (1920-1992). Известный писа­тель и крупнейший мастер научной фантастики, изобретатель слова «роботика» (гоЬоисв - робо­тотехника, роботехника). В 1983 году, когда о СПИДе было очень мало известно, писателю  делали операцию на сердце, и он был заражён ВИЧ через донорскую кровь. Через не­сколько лет ему потребовалась повторная опера­ция, и случайно при госпитализа­ции обнаружился ВИЧ. От операции пришлось отказаться. Айзек Азимов умер через три года. Спустя десять лет его жена сооб­щила об истинной причине смерти писателя.

•    Фредди Меркьюри (1946-1991). Солист груп­пы «Queen» Фредди Меркьюри за сутки до смер­ти продиктовал признание в своей болезни, кото­рую до той поры скрывал, чтобы отвести общест­венное осуждение от близких. В 1991 году был снят его прощальный видеоклип с замечатель­ной песней («Шоу должно про- должатъся»), в сущности, предсмертной исповедью.

•    Джиа Мария Куранджи (1960-1986). Первая американская супермодель. Она была одной из первых женщин в Америке, причиной смерти которой официально был признан СПИД. За эти 10 лет героиня двигалась по нисходящей спира­ли увлечения наркотиками и неудачных рома­нов. Она умерла в 26, за несколько лет успев подняться из низов к вершинам модельного биз­неса, заработать кучу денег, обрести любовь, сла­ву и спалить всё это в наркотическом угаре.

- Несовершенен мир и так непрост,

  С людьми играет в чехарду.

  Он как над пропастью прогнивший мост:

  Ступил – и ты уже в аду.

              - Людей он пожирает, словно зверь,

                  Насытиться не может.

                  Кричит вперёд идущему: «Поверь!»

                  Но стоит оступиться – уничтожит.

- Всё изменить мы можем, я и ты.

  Гиене огненной закроем пасть,

  Вернём забытые, угасшие мечты

  И добродетельную власть.

                 - Как страшно жить в кромешной тьме!

                   Свой путь ты правильно найди.

         Чтобы всегда тебе и мне

                   Был свет надежды впереди.

- У всех есть выбор: быть или не быть –

   Земля в цветах или огонь в потёмках.

   Нельзя нам так бездушно хоронить

    То, что природой  вверено потомкам!

       - И мы повторяем на всех языках:

          «Тревога! Проснитесь, люди!

                    Спасенье планеты в наших руках –

Вместе:    Другого шанса не будет!»

Закінчується виховна година переглядом  відеоматеріалу.